Історія ГО

bud_004

“У братстві – єднання, в єднанні – сила”

Саме такий заклик – “У братстві – єднання, в єднанні – сила” написали наші предки на прапорі товариства “Міщанське брацтво” (саме таким був тоді правопис).
Слова “братство”, “єднання”, “сила” – доленосні для народу України, який уже більше двох десятиліть будує незалежну Україну. Але хтось весь час збиває нас на манівці… Це можна змінити! Варто лише довести громаді, що вона сама здатна вирішувати свою долю.
Так, “Міщанське брацтво” за час свого існування кілька разів зазнавало розквіту та занепаду. Заснована в далекому 1890 році громадська організація не з власної волі «померла» за часів Союзу. Тож відродилася у 1993-му. Це була подія, яку за значимістю важко переоцінити. Адже нащадки колишніх міщан нарешті легалізували його роботу.
Втім, на загал “Міщанське братство” відразу не набуло широкої популярності. На те були причини. Зокрема, певна закритість Братства. Надто складні умови вступу до нього та вік більшості членів товариства. Переважно це були люди літнього віку. Їхній авторитет був беззаперечним, але брак “молодої крові” стримував розвиток. Врахувавши ці помилки, нове покоління міщан взялося за відродження колишньої слави вже у ХХІ столітті.
Часи змінюються, але основна мета товариства навіть тепер актуальна: згуртування громади, організаційно-освітня робота, в якій брала б участь значна кількість міщан.

Зубожіння матеріальне посилилося духовним

Чому виникла потреба у створенні «Міщанського брацтва» у Тернополі? На це варто шукати відповіді в історії нашого міста та й України загалом. Після перемоги Великого українського повстання під проводом Богдана Хмельницького перед ватажками постали проблеми, пов’язані з будівництвом незалежної України. Врешті селяни і рядові козаки зневірились у керманичах. Перемога над спільним ворогом була нанівець зведена нездатністю українців об’єднатися для політичного самовизначення.
Тим часом наша земля видалася ласим шматком для сусідів-загарбників – поляків, росіян, татарів. Пограбування України супроводжувалося полонізацією і русифікацією.
Забороняли українську мову, закривали національно налаштовані культурно-освітні заклади. Вільний народ перетворювали на рабів! Так тривало впродовж двох століть.
Корінний люд Галичини — українці – відчували жорстокий політичний і соціальний гніт з боку польських магнатів. Відтак тернополян відтіснили із провідних фінансово- матеріальних позицій. Зубожіння мусило навіть раніше багатих міщан пересунутись на периферію міста, займатися рільництвом або дрібним ремісництвом. Люди важко працювали, щоб заробити на хліб насущний.
За матеріальним зубожінням міщан прийшла й загальна депресія, зневіра у власних силах.Безпорадною була національна свідомість. Тоді єдиною освіченою верствою українців було духовенство. Урядовців, професорів, адвокатів, лікарів серед українців майже не було. Тож велика заслуга у піднятті національного духу належить міщанам Олександру Барвінському, Северину Навроцькому, професору Костю Горбасю, адвокату Володимиру Лучаківському, раднику Левку Шеховичу. Вони розпочали через товариство «Просвіта» проводити в місті і навколишніх селах вечорниці, читання, концерти та інше. Культурно- освітній рух ширився на всі околиці Тернополя.

“Боже великий, єдиний, нам Україну храни!”

У ті часи сприяли згуртуванню міщан славнозвісні хор під керівництвом Йосифа Вітошинського, створений у Денисові, хор у Токах, яким управляв отець Панкратій Білинський, хор. селі Біла – під керівництвом Амврозія Крушельницького. Так, 2 серпня 1885 р. в Тернополі відбувся концерт на честь історика, професора Миколи Костомарова.
Ця подія мала, безсумнівно, благодійний вплив на формування національного світогляду міщан. Учасники свята довго були під надзвичайним враженням, яке на них справив хор під керівництвом пані Барвінської. Він виконав “Молитву за Україну”.
Значному посиленню національної свідомості українців міста сприяло відновлення і введення заново “Завєдєнія ім. Кн. Острозького”. Там знайшли притулок і шматок хліба знедолені та бездомні. Відновлення фундації  викликало пробудження приспаної історичної традиції народу, гордість власною міщанською інституцією.
Громадське життя Тернополя тоді було надзвичайно складним. У місті, де проживали третина українців, третина поляків і третина євреїв, склалася ситуація, про яку іронічно говорили: “У місті вулиці – польські, камениці – єврейські, а Оболоня і Кападоція — українські”. У тернопільській громадській раді на 36 радників засідали 19 євреїв, 12 поляків і лише п’ять українців. Отже, справа організації українців у товариство, яке репрезентувало б їхні інтереси, була життєво важливою.
У грудні 1890 року десять міщан Тернополя склали статут товариства «Міщанське брацтво» і затвердили його в Старостві. Членами-засновниками Міщанського Брацтва були: адвокат Данило Старуха, радник Ізидор Мидлавський, отці Володимир Громницький та Яків Вацик, адвокат-доктор Іван Лошнів, Андрій Сатурський, Матвій Брикович, Павло Демчук та інші. Мета товариства на той час — організаційно-освітня робота, в якій би брали участь міщани і міська інтелігенція.

1  3

Чи не найбільш впливова громадська організація міста

Із утворенням “Міщанського брацтва” суспільно-культурне життя українців Тернополя наприкінці XIX століття значно ожило і стало організованішим. Але виступи творчих колективів – хору, аматорського театру – вже не могли задовольнити потреби міщан. Корінні тернополяни мріяли про власну бібліотеку, читальню, спортивне приміщенні та інше. Музично-вокальні вечорниці, аматорсько-театральні виступи, які були дуже популярними серед міщан, для своїх імпрез переважно орендували зали Тернопільського замку або польського товариства «Сокіл». Іноді для потреб громади використовували стодоли міщан Кордуби, Кучерського, Саїв, що на вул. Оболоня і Білогірській.
На той час була дуже актуальною потреба створення різних гуртків для молоді, аби виховувати її в українському національному дусі. Сходини та збори міщан проводили у кімнатах фундації ім. князя Острозького. Вмістити там усіх охочих було неможливо.
Відсутність власних приміщень змусила проводити репетиції хору в помешканні диригента Івана Чубатого або в хатах активістів хору – Антіна Кучерішки, Миколи Кордубана, Ігнатія Заводовича, Григорія Вацика та інших. Те саме робив і перший керівник аматорського театрального гуртка Ізидор Мидловський.Незважаючи на таке скрутне становище до товариства горнулися міщани-українці. Тожневдовзі воно розширило свої імпрези і стало чи не найбільш впливовою громадською організацією міста. Останньою краплиною, що змусила прийняти рішення про будівництво власного приміщення, було святкування урочин Тараса Шевченка, яке, за домовленістю з керівництвом польського товариства “Сокіл”, проводили в їхньому приміщенні (тепер – Палац кіно на вул. Франка).

Перед відкриттям урочин директор української школи Юрій Геців і активіст Братства Павло Чубатий зняли портрет Тадеуша Костюшки і повісили портрет Тараса Шевченка. Незважаючи на те, що заміна портретів була проведена за згодою керівників “Сокола”, польські націоналісти рішуче протестували і надалі в оренду ту залу українцям не давали.

У касу комітету надійшло чимало добровільних внесків.

Велика заслуга в реалізації ідеї побудови власного приміщення «Міщанського брацтва» належить отцю Володимиру Громницькому. Він був головою товариства з 1883 до 1921рр. Відтак за 100 крон купили земельну ділянку з руїнами колишньої військової казарми на вул. Острозького. Намітили план будови, склали кошторис.

У цей час осередок Братства працював у приміщенні фундації ім. Князя Острозького. Але був змушений перейти в інше приміщення. Спочатку у дім міщанина Мушинського, що на вул. Смиковецькій, відтак у дім Народної Торгівлі, що на вул. Третього Мая (тепер -вул. Гетьмана Сагайдачного). Згодом – у дім міщанина Біро, теж на вул. Смиковецькій. Такі незручності прискорили будівництво власного приміщення для товариства. Громада обрала окремий комітет у складі отця Володимира Громницького (голова) і членів: Матвія Бриковича, Павла Демчука і Степана Бліхара. Для створення основного капіталу для будівництва, комітет видав 100 кредитних білетів по 20 крон кожний, які міщани розділили між собою.2
Крім того, в касу комітету надійшло чимало добровільних внесків. Про внески окремих міщан в даний час відомостей немає, але існують дані, що внески Матвія Бриковича, Юрія Геціва, Антіна Яримовича, Федора Кордибана та інших були досить значними. Достовірно відомо про натуральні вклади міщан. Так, Онуфрій Брикович дарував стіс каменю, Осип Караїсь, Григорії Вацик і Чубатий, Іван Кордуба й інші жертвували дерево (дуби) для будови. Павло Демчук подарував потрібну кількість цвяхів, а Микола Костів — окуття для вікон і дверей. Міщани-рільники завозили матеріал на будову, а ремісники, мулярі Василь Гладкий, Іван Матвійчук та інші безкоштовно працювали на будові.

Виступав Іван Франко, вистави створював Лесь Курбас.

Спочатку планували, що будинок буде партеровий із підземними приміщеннями. Але згодом виникла потреба в деяких змінах: залу для глядачів потрібно було побудувати так, щоб можна було використовувати її для фізкультурних занять і спортивних змагань, добудувати кімнати для бібліотеки, репетицій хору, духового оркестру, аматорсько-театрального гуртка та інше. Тому врешті вирішили добудувати два поверхи з боку нинішньої вулиці Кн. Острозького. Будівництво почали навесні 1903 року. Завершили роботи восени того ж року.
Надзвичайно урочистим було посвячення дому “Міщанського брацтва”. На урочинах, крім великої кількості міщан-українців, були присутніми представники від польських організацій, старостату міста.
У завершеному вигляді будинок мав великий зал глядачів, простору сцену з підвальним приміщенням, під сценою – “яму” для оркестру, шість кімнат для прямих потреб Братства, гардероб, буфет, а також кімнати для винайму приватним особам. Заслуговує уваги художнє оформлення сцени. Завіси, малюнки, картини та декорації були мистецьким витвором групи талановитих міщан під керівництвом радника Ізидора Мидловського. Культурно-освітній рух в місті набув масовості. Кожної неділі та свята у Міщанському Брацтві — так почали називати приміщення товариства — відбувалися лекції, зустрічі з письменниками, політичними діячами й інше. Регулярно перед міщанами виступали місцеві інтелігенти, талановиті ремісники, художники. Дуже любили міщани театрально- аматорський гурток. Він розширився за рахунок талановитої молоді – Степан Кучерський,Осип Остап’юк, Осип Постригач та ін. Це дозволило з успіхом поставити ряд складних вистав. Широкої слави гурток здобув після приходу Леся Курбаса (у 1911-1915 рр.).

У Міщанському Брацтві кілька разів перед тернополянами виступав Іван Франко. Перший раз – у 1905 році, а в 1911-му читав поему «Мойсей».Великий вклад у пробудження національної гідності українців зробили старші міщани:лікарі Володимир Вітошинський, п. Грабовський, професор Яків Миколаєвич, п. Дмитрак,Степан Баран, адвокат Осип Постригач, адвокат Степан Брикович, Дмитро Ладика та ін.

Високої проби було моральне обличчя тернополян — членів «Міщанського брацтва».

Про це свідчить такий випадок. Коли тривало будівництво, одному міщанину доручили купити вапно. Він це виконав, але, потай, як з’ясувалося, присвоїв собі 5 крон. Цей вчинок був предметом обговорення на засіданні осередку. Його розцінили як негідний, а зловмисникові оголосили бойкот. Пізніше міщани тривалий час з ним не віталися.Члени “Міщанського братства” все витримали. Тяжкі випробування спіткали “Міщанське братство” у наступні роки.

Перша світова війна 1914-1918 pp. принесла страхітливе спустошення. Через Тернопіль кілька разів прокотилися фронти. Із першим приходом російських військ у Тернопіль (22.08.1914 р.)

4“Міщанське братство”, як і інші українські інституції, розпустили. Навіть бібліотеку опечатали. Аби зберегти приміщення отець Володимир Громницький добився дозволу на влаштування в “Міщанському братстві” безплатної кухні для біженців. Їдальня щоденно видавала близько 1800 обідів. Так було до середини 1915-го. Потім була хвиля арештів визначних громадян-українців і вивезення їх до Росії. Тим часом у приміщенні товариства розмістилися військові. Після їхнього квартирування будівля була майже знищена. Навіть двері та вікна вояки зірвали з петель.

У повоєнні роки зусиллями городян і за їхні кошти у будинку тривали ремонти. Міщани відновлювали бібліотеку, для сцени заново виготовили завісу, декорації, картини.Закупили інвентар для занять фізкультурою. Але повноцінно “Міщанське братство” почало функціонувати лише із 1930 року.

5Велика заслуга у відновленні діяльності товариства належить професору Ілярію Бриковичу (1921-1927 рр.) та будівничому Андрієві Фалендишу (1927-1937 рр.). Знову відбувалися регулярні сходини міщан, дебати, протести проти пацифікацій, які покотилися в 30-ті Галичиною, театральні вистави, вечорниці, гаївки та інше. Проте це все наштовхувалося на заборони з боку польської адміністрації. Так, місце роботи українцям-інтелігентам надавали лише за умови переходу у римо-католицьку віру і відречення від православ’я або греко-католицизму. Тоді практично перестали працювати початкові школи з українською мовою навчання. Діти- українці змушені були навчатись в польських школах. Але навіть у ті тяжкі часи наші предки, члени “Міщанського братства” вистояли!

Репресії торкнулися більшості членів Братства

Кожен Новий рік міщани зустрічали разом із сім’ями 13 січня – на Маланії – в приміщенні на вул. Острозького. Зранку традиційно – Служба Божа у Середній Церкві, а увечері та всю ніч – світська забава. Востаннє таке дійство міщани провели 13 січня 1939 р. Люди прощались зі старим 1938-м і бажали, щоб Новий рік був щасливішим…
Але 1939 рік приніс Міщанському Братству багато лиха. У вересні Червона Армія відразу постаралася, аби щезли ілюзії щодо її визвольної місії. Не забарилася заборона “Міщанського братства”, як такого, що не відповідає інтересам “пролетарської держави”. Почалися масові репресії в місті. Насамперед заарештували поетів, художників,адвокатів, вчителів, лікарів, священиків і так званих куркулів. Декому заборонили проживання в обласному центрі і вони змушені були переселитися у навколишні села.

Остаточно міф про визвольну місію братів зі Сходу розсіявся тоді, як покотилися на схід ешелони з безневинним галицьким людом. На Соловки, в Сибір, в Мордовію з нашого терену вивезли близько півтора мільйона людей. Це еліта нашого народу — селяни, робітники, вчителі, священики, письменники, лікарі, адвокати. Нам почали брутально нав’язувати чужу ідеологію, яка позбавлена християнського духу, чеснот, справедливості, захисту гідності кожної людини. Репресії торкнулися більшості членів “Міщанського братства”. Ті, хто залишився, зібралися 1З січня І941 року в помешканні Федька Кордибана. Був святковий стіл, співали заколяду. Але не до святкування рихтувалися гості. Вони говорили про стан у місті, про долю нашого люду. Такі “таємні” зібрання проводили багато разів. Протоколів в умовах конспірації не вели.
Ще більші втрати “Міщанське братство” понесло напередодні і в перші дні Другої світової війни. Тернополем покотилися повальні арешти. До буцегарні потрапили всі активні міщани. У приміщенні Братства діяв мобілізаційний пункт. Сама будівля тоді зазнала тяжких збитків: знищені меблі, крісла, розгромлена бібліотека та ін.

Надії на відродження за Союзу були марними

У перші дні німецької окупації у Львові проголосили незалежну самостійну Українську державу. Відтак ожила і робота “Міщанського братства”. На будинку вивісили синьо-жовтий прапор. Міщани готувалися до Великого Віча на честь проголошення самостійної України. Віче відбулося у перших числах липня 1941-го на міському стадіоні. То було величне зібрання народу. Люди – переважно у національних вбраннях, море синьо-жовтих прапорів. Лунали “Ще не вмерла України ні слава, ні воля”, “Червона калина”, “Гей у лузі” та інші пісні січових стрільців. Радості не було меж. Люди обнімались, цілувались…
Але дуже скоро це все скінчилося. Німці оголосили, що збираються будувати самостійну Україну, а на її терені утворили “дистрикт Галичина” і Східні території. Синьо-жовтий прапор і “Міщанське братство” заборонили. Проте у приміщенні Братства дозволили функціонувати спортивним товариствам “Сокіл”, “Поділля” та ін. Провідників нації арештували і відправили вже в німецькі табори смерті. Багатьох розстріляли.Тернопіль під час боїв був практично зруйнованим, але приміщення Братства залишилося майже не ушкодженим. Відтак уже в 1944 р. його назвали міським Домом культури. Тут проводили культурні заходи. У 1946 р. працював духовий оркестр під керівництвом пана Онуферка, змішаний хор під керівництвом пана Паращука, танцювальний колектив.Майже щовечора тут збиралася молодь. Міщани проводили театральні вечори, спортивні змагання. У святкові дні “крутили” кінофільми. Так було кілька років. Після того, як до Тернополя переїхали обласні установи з Чорткова, міський клуб став єдиним місцем, де проводили наради, партійні конференції, пленуми та ін. Згодом у будівлі на вул. Острозького оселилася обласна філармонія.bratstvo
Відновлене в червні 1993 року “Міщанське братство звернулося до владних структур міста й області з проханням повернути громаді власність батьків і дідів. Але не судилося. “Міщанське братство” та українська родина “Міщанське братство” в Тернополі за більш як столітню історію підтвердило свою життєздатність. Цей осередок національного пробудження протистояв асиміляції та цілковитому знешкодженню нації. Тому нас сьогодні гнітить те, що у масі городян переважає апатія, байдужість до проблем свого міста. Народ перестав розуміти слово “немає”, народ прагне лише статків. Це треба змінити! Єдиний шлях – згуртування найбільш свідомих громадян з організацію, мета якої переросла б із боротьби за визволення в концепцію широкомасштабного національного відродження на засадах християнської моралі.

sviato

Родина — частина суспільства, де стійко зберігають найкоштовніші цінності, без яких неможливе національне відродження: історична пам’ять, народні традиції та мова. “Міщанське братство” завжди свою діяльність проводило, спираючись на ці засади.Тернополяни у спільноті робили багато корисних справ. Одна радість була на всіх і однаково переживали всі нещастя одного!У Тернополі функціонувало близько 50 споживчих крамниць, складів де продавали сільськогосподарські, промислові та будівельні матеріали. Спілка українських купців і
промисловців відразу при створенні об’єднала близько 250 осіб. Настав час повернути Тернополю славу бізнесового міста!
Так, населення обласного центру змінилося. Після розгрому Братства в 1939-му залишилося мало нащадків славних міщан. Але представники 68 родин корінних тернополян ініціювали відновлення “Міщанського братства” у 1993 р. Аби сприяти розвитку спільноти, загальні збори товариства внесли зміни в Статут. По-перше, новації розширили можливість вступу до Братства. Його членами можуть бути жителі міста, які особистим внеском сприяють створенню української родини на християнських засадах, підтриманню взірцевого порядку, злагоди, спокою у місті,вирізняються працелюбством, порядністю, непримиримі до ледарів, шахраїв. По-друге, “Міщанське братство” фінансові справи вирішуватиме на підставі вступних членських внесків, а також добровільних пожертв членів і не членів Братства.

Замість епілогу

Наша мета сьогодні — відродити ті морально-етичні устої, якими пишалися наші батьки та діди. Товариство відновило свою роботу у 1993-му, а у 2013-му має отримали нове дихання! Офіційно всі ці моменти підтверджують відповідним рішенням відділу юстиції.Наша мета — об’єднання всіх свідомих громадян в ім’я побудови суверенної України і примноження слави Тернополя. Ми – поза всякими партійними течіями, релігійними конфесіями, організаціями та рухами. Але ми готові співпрацювати з будь-якими партіями
і громадськими організаціями, мета яких — побудова незалежної України. Нам сьогодні важко, але ми готові виконувати заповіти наших предків, працювати задля цього.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *